| І двадцять чотири старці, що на престолах своїх перед Богом сидять, попадали на обличчя свої, та й уклонилися Богові,
 кажучи: Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарював!
 А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам і святим, і тим, хто Ймення Твого боїться малим і великим, і знищити тих, хто нищить землю. Об’явлення 11:16-18
 
 Не вірте, що не плачуть солов’ї,
 Коли в гаю «працюють» «Урагани»,
 Коли від їжака і до змії –
 Все має на собі криваві рани.
 Під бомбами шукають джерела
 Усі хто має лапи або крила,
 А трудівниця з трудівниць—бджола
 Нектар збирати вже не має сили.
 Ви бачили, як плаче виноград,
 Коли у нього влучила ракета,
 І як волає ледь розквітлий сад,
 «Напоєний» залізом кулемета?
 Собака без передньої ноги
 Й скривавлена поранена лисиця
 Посеред пекла болю і жаги
 Благають, щоб Господь за них помстився.
 Згорілий ліс понівечений сад,
 І мертві люди у калюжах крові,
 А над тілами господинь стоять,
 Мов привиди, недоєні корови…
 Чи чули ви несамовитий крик
 Вдовиці, у якої за хвилину
 Червонощокий стратив молодик
 Коханих— чоловіка і дитину?
 І все ж не вірте в перемогу зла,
 І не турбуйтесь про земну оселю.
 Бог зважить все— і віру, і діла,
 І знищить всіх, хто знищували землю.
 
 
 |